Ти бережи дітей, ресурси та природу ...

Вони наслідують в усьому, рід за родом.

Міркуй, Людино, як королювати,

Щоб пам'ять добру дітям залишати!

Ольга Вербицька

Все почалося з того, що у віці 3 років та 3 місяців Глібові поставили діагноз Розлад Аутичного Спектра (РАС). Це був, звичайно, шок для нас з дружиною, з огляду на те, що 4 місяці тому у нас народився ще один хлопчик Матвій. Я до тієї пори навіть слова такого не знав і не чув – «аутизм». Що це? Як з цим боротися? Хто винен? Що робити?

За півроку поневірянь по просторах інтернету і марних пошуків фахівців з проблеми аутизму в Кривому Розі доля звела нас зі справжнім фахівцем і професіоналом у сфері аутизму Москалець Аллою Сергіївною. Завдяки її професійній допомозі й настановам, Гліб не боїться ходити до стоматолога.

У приватних кабінетах нам давали одну відповідь: «Не маємо ліцензії на лікування дітей». І навіть не тому, що у Гліба аутизм. У такому віці (4,5 роки) "приватники" не хочуть братися за роботу, а якби дізналися, що у дитини аутизм, то і поготів. Довелося йти в державну дитячу стоматологію. До речі, це був перший візит Гліба до стоматолога, тому для нього дуже важливо було отримати перший позитивний досвід в цій справі.

Отже, в цілому цей захід забрав у нас 3 тижні й шість відвідувань. Розпишу по інтервалах часу, щоб було зрозуміло.

Тиждень 1. Неділя. Відвідування 1.

Я пішов один в стоматологію спочатку домовитися, що ми прийдемо з Глібом на екскурсію просто подивитися. Підійшов до завідувачки, озвучив проблему. Мовляв, дитина аутист, хочемо прийти, подивитися, звикнути. Спочатку вона подивилася на мене як на ідіота, одразу відмовила – часу немає проводити екскурсії, йдіть до приватників і т.ін. Я був наполегливий, йти було більше нікуди, а лікувати зуби треба. Згнітивши серце, завідувачка підвела нас до лікаря (молодий хлопець, років тридцять), познайомила, домовилися прийти ввечері в четвер після 17 години, коли буде мало людей.

Трохи про саму стоматологію. Кабінет, де лікують зуби дітям, великий, в ньому встановлено три крісла, але працюють тільки два. Одночасно два лікарі лікують в одному великому кабінеті. В середині дня людей повно, запис по талонах на певний час, але постійно якісь нестикування, через які збирається черга до обох лікарів під одним кабінетом. Діти молодшого віку стогнуть під кабінетом, ті, хто в кабінеті на кріслах – кричать несамовито. Загалом, жах.

У мене тривога на душі. Як Гліб поставиться до ціх обставин? Чим заманити його в кабінет? Яке заохочення вибрати, щоб він захотів зайти в цю дитячу філію пекла?

Вдома показали Глібові мультфільм про доброго доктора стоматолога, пограли в стоматолога: заглядали один одному до рота, показували зубки й копирсалися паличкою схожою на стоматологічні інструменти. Весь час підготовчої роботи продовжували грати й дивитися мультфільм.

Тиждень 1. Середа. Відвідування 2.

Після дитячого садка зайшли в стоматологію, піднялися на другий поверх. Сидимо в коридорі, людей досить багато для кінця робочого дня. Хоча стоматологія працює до 19 години. Потихеньку люди розходяться, але залишилася одна дівчинка, років восьми, до іншого лікаря, не до нашого. Наш лікар звільнився і готовий був нас прийняти, а дівчинка сиділа на сусідньому кріслі. Я взяв з собою цукерки для мотивації, і Гліб готовий був зайти вже в кабінет за цукерку, але тут ця дівчинка почала кричати, бо їй свердлили зуб. І ВСЕ… Гліб, немовби рак, поповз з дверей назад в коридор. У мене весь ентузіазм провалився нижче плінтуса десь в підвальне приміщення. Бо я сподівався хоча б, що Гліб покаже свої зуби, а лікар оцінить проблему... АЛЕ не так вийшло, як хотілося. Лікар вийшов в коридор, але Гліб втік в кінець коридору, очі перелякані, і не хотів підходити до лікаря навіть за цукерку, яку я  попередньо віддав доктору. За пару хвилин спільних з лікарем умовлянь Гліб все-таки підійшов і взяв з рук доктора цукерку. Ще хвилину лікар поговорив з ним, дав другу (теж мою) цукерку і ми попрощалися. Домовилися наступного разу прийти в понеділок.

З важким серцем я прийшов додому і думав, що все пропало. Доведеться силою його тягнути до стоматолога, як це роблять всі батьки маленьких дітей, в тому числі нормотипових. Вдома дружина мене підбадьорила, але тривога засіла глибоко.

Тиждень 2. Понеділок. Відвідування 3.

Всі вихідні дивилися мультик і грали в стоматолога. Вдома Глібу подобається грати й навіть сам попросив включити йому мультфільм. Як буде в поліклініці?

У понеділок після садка я сказав Глібу, що ми йдемо до стоматолога. У нього почалася паніка, почав проситися додому. За цукерку (а як же без них) умовив зайти в стоматологію просто показати зубки. Дочекалися поки лікар звільниться, хоча людей знову було багато, що, за словами лікаря, нетипово для кінця робочого дня. Лікар вийшов в коридор, привітався з Глібом і... о чудо! Гліб не втік, привітався за руку, сказав «Привіт» і, звичайно, отримав цукерку від доктора. За другу цукерку він відкрив рот і показав свої зуби. Нехай це було в коридорі при тьмяному світлі, але він довірився лікарю і відкрив йому рота. Це був прогрес, треба було його закріплювати й продовжувати. В черзі на нас подивилися здивованими поглядами. Прийшли в стоматологію, показали зуби в коридорі й пішли. Ненормальні якісь. Хоча, що таке норма? Те, як поводиться більшість? Але чи завжди правильно поводиться більшість? Більшість батьків силою тягнуть дітей до стоматолога і садять в крісло. Чи правильно це? Чи нормально це?

Тиждень 2. Середа. Відвідування 4.

Як завжди після садка йдемо в стоматологію. Йдемо з задоволенням і прискоком. Звичайно, адже там роздають цукерки, чому б не зайти, напхатися цукерками та піти?

Заходимо, в черзі сидять мама, тато і хлопчик років 3,5, близько того. У хлопчика ось-ось почнеться істерика, він проситься додому, каже, що не хоче йти й т.ін. А що батьки? Мама: «Ти що, дівчинка? Чому ти плачеш, як дівчинка? Ти ж чоловік". Тато – майже те саме, що й мама: «Якщо сам не підеш, я тебе силою заведу і посаджу в крісло». Що в принципі й сталося. Хлопець кричав, немов його ріжуть, хоча йому лише подивилися зуби й нічого не лікували. Він своїми криками злякав дівчинку дев'яти років у сусідньому кріслі, і вона тільки з надцятої спроби зважилася відкрити рот, щоб лікувати зуби. А прийшла вона лікувати зуби зі старшою сестрою, яка дзвонила мамі й скаржилася, що молодша боїться. Мама навіть розмовляла з нею телефоном та обіцяла прийти в поліклініку. Загалом, за цими історіями серіал знімати можна.
Ми з Глібом сиділи в коридорі весь цей час. Гліб грав на моєму телефоні, я сидів переймався, в тому числі й через цього хлопчика. Просиділи майже годину під дверима. Коли всі вже розійшлися і в кабінеті нікого не було, наш лікар вийшов до нас в коридор і нам за цукерку вдалося заманити Гліба в кабінет, хоча заходив він туди з побоюванням. Гліб сів в крісло, його на ньому покатав доктор, дав цукерку і... Гліб показав свої зуби лікарю з інструментом. Доктор розповів мені фронт роботи, а це відразу тимчасова пломба з миш'яком, що вбиває нерв в зубі, а потім, за тиждень ставиться постійна пломба. Гліб нічого не зрозумів. У нього було все добре. Ніхто поруч не кричав від болю, в кріслі покатали, цукерку дали, в стоматолога пограли та відпустили додому. Виявляється, ходити до стоматолога дуже весело, та ще й цукерки дають на додачу.

Додому ми обидва йшли в піднесеному настрої, а мені немов камінь з серця впав.

Тиждень 3. П'ятниця. Відвідування 6.

Ось і настала наступна п'ятниця. Я весь тиждень думав, як відреагує Гліб на новий похід до стоматолога після того, як в минулого разу йому було боляче під час свердління зуба? Не без допомоги мотиваційних предметів (цукерки та мій смартфон), але без особливих зусиль і вмовлянь, Гліб, як завжди, після садка, в кінці робочого дня погодився піти до стоматолога.

Заходив він в приміщення стоматології вже як до себе додому, знав куди йти й, напевно, що на нього чекає, теж. Посиділи ми під кабінетом недовго, поки пацієнти перед нами розійшлися. У коридор визирнула медсестра, впізнала нас і покликала доктора в коридор. Гліб саме грав в ігри на моєму телефоні й не хотів йти до кабінету. Довелося застосувати метод рахунку від 5 до 1, але після трьох Гліб сам віддав телефон, трохи ниючи, і пішов до кабінету разом з доктором і зі мною.

Ми сіли в крісло, нас лікар покатав трохи, дав потримати інструмент-дзеркало для огляду зубів, але Гліб нервував і хотів піти. Я затиснув його руки-ноги. Лікар за допомогою медсестри поставили капу і доктор почав працювати. Гліб, звичайно ж, плакав, як міг кричав, що хоче піти, хоча з капою в роті у нього виходили тільки стогони. Але він не виривався щосили й більш-менш сидів спокійно, хоча процедура установки постійної пломби зайняла трохи більше часу, ніж минулого разу (за моїми відчуттями хвилин 8-10).

Після установки пломби Гліб отримав від мене через доктора заздалегідь приготовлений конструктор і раніше обіцяну цукерку. За хвилину після отримання подарунків Гліб був спокійний і єдиним його бажанням було продовжити гру на телефоні, яку перервали в коридорі. Ми посиділи трохи, Гліб грав і був спокійний, додому йти не хотів, тільки грати. Ледве умовив його йти додому і вдома продовжити гру. Цього вечора в нас не було занять, Гліб просидів вечір в іграх за телефоном, але він заслужив на це заохочення своєю мужньою поведінкою у стоматолога.

Хочу подякувати лікарю Криворізької дитячої стоматологічної поліклініки Курченку Сергію за розуміння і чуйність до нашої ситуації.

За тиждень нам знову йти в поліклініку до того ж лікаря лікувати другий зуб з карієсом. Я думаю, що з другим зубом у нас буде набагато менше клопоту, ніж з першим, враховуючи те, який обсяг підготовчої роботи був проведений, та й з усіма подальшими відвідинами стоматолога тепер буде набагато простіше, ніж першого разу.

11.02.2017г.

P.S. Мультфільм про доброго доктора стоматолога, тепер улюблений у Гліба.

Автор: Сергій Сапронов, м. Кривий Ріг

 

© 2021 Информационно-образовательный портал АВА-Чудо.
SEO-студия «ТОП»